Посади

Хору́нжий (пол. chorąży, лат. vexillifer) — особа, що зберігала й носила прапор, зокрема, Війська Запорозького Низового, який називався корогвою.

Осавул (тюрк. yasaul, ясаул, «начальник») — в українській історії був носієм владних повноважень — у різний час різних категорій (здебільшого військових).

• військове звання (уряд) у Війську Запорозькому, виборна службова особа.
• Військовий осавул– виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі 16-18 ст.
• Обирався на військовій раді терміном на один рік.
• У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі.
• Правив заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отаманагрошової і натуральної платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні; охороною подорожуючих територією запорожців.
• Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битв, вводячи, по мірі потреби, у бій резерви.
• У судових справах виконував роль слідчого – проводив дізнанняз приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслідував злочинців збройно.
• Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.
• Обо́зний— виборна службова особа, яка займала одну з найвищих державних і військових посад у Гетьманщині в 17—18 століттях. Поділялися на генеральних і полкових.
• Генеральний обозний, який належав до генеральної старшини, вважався першою особою після гетьмана. Керував військовою артилерією, відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана, займався розслідуванням особливо важливих справ. Засідав у Генеральній військовій канцеляріїта Генеральному військовому суді.
• Полковий обознийкерував полковою артилерією і вважався заступником полковника в українському козацькому війську. Під час воєнних дій, як найвищий за рангом член генеральної старшини, обозний найчастіше призначався наказним гетьманом.

До обов’язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук — символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби. З особливого гетьманського наказу засідав у Генеральній Військовій Канцелярії або командував відділом війська. У мирних часах гетьман послуговувався ним у справах дипломатичних та судових.

Шафар — економ, прикажчик Також посадова особа , яка організовувала збирання податків та особливий міський урядник, який відав скарбом міста, або представник цехового самоуправління.

Військовий шафар (шафарі, шапар) (від пол. szafarz — економ, ключник) — у Запорізькій Січі (XVI–XVIII ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпро. Кожен із чотирьох військових шафарів разом із підшафарями, писарем та підписарем і козацькими командами розміщувався на одному з перевозів і слідкував за порядком при переміщенні вантажів через переправи, вів прибутково-видаткові книги.

• Ключник— це також була державна посада
• Військо́вий товма́ч(кошовий товмач) – у Запорізькій Січі 16-18 ст. службова особа, яка виконувала обов’язки військового перекладача.
• Повинен був знати кілька мов народів, з якими мали стосунки запорізькі козаки.
• Візував документи чужоземців, які проїжджали через Запоріжжя, виступав посередником між ними і Кошем.
• Зачитував і перекладав зміст дипломатичної кореспонденції, яка прибувала на Січ.
• Військового товмача нерідко виряджали як людину, яка знала іноземні мови, у розвідку до ворожого табору.

Суди і покарання у козаків

Суддями у запорізьких козаків була уся військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий есавул; крім того, довбуш , курінні отамани, паланочний полковник.

Кошовий отаман вважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над усім запорізьким військом. Від того рішення суду іноді повідомлялося особливим папером, на якій писалося:  «З веління пана Кошового Отамана (такий-то), військовий писар (такий-то)». Але дійсним офіційним суддею в Запоріжжя був військовий суддя. Однак, він тільки розбирав справи, давав поради тим хто сварився, але не затверджував остаточно своїх визначень, що надавалося військом тільки кошовому отаману.

Військовий писар іноді викладав вирок старшини на Раді. Іноді сповіщав засуджених про судові рішення, особливо коли справа стосувалася обличчя, що жили не в самій Січі, а в паланках, тобто віддалених від Січі станах.

Військовий есавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, поліцейського чиновника. Він розглядав на місці скарги, стежив за виконанням вироків кошового отамана і всього Коша, переслідував збройною рукою розбійників, злодіїв і грабіжників.

Військовий довбуш був помічником есавула, і приставом при екзекуціях. Він читав визначення старшини і усього війська привселюдно на місці страти, чи на військовій раді.

Курінні отамани, що дуже часто виконували роль суддів серед козаків власних куренів, мали при куренях таку силу, що могли розбирати позов між сторонами, що сперечалися, і тілесно карати винного в якій-небудь провині.

Паланочний полковник, з його помічниками — писарем і есавулом, що жив удалині від Січі, що завідував прикордонними роз’їздами і керував сидівшими в степу, в особливих хуторах і слободах, козаками, у багатьох випадках, за відсутністю січового старшини, у своєму відомстві також виконував роль судді.